Товаров:
Діяльність компанії підпорядкована певним життєвим циклам. Для оцінки структури власного капіталу підприємства і прийняття рішення про її оптимізації необхідно розуміти, який етап розвитку переживає компанія в поточний момент. Найбільш динамічне стадія розвитку і диверсифікації бізнесу, коли доводиться приймати рішення про інвестиції та їх джерелах. Отримати відповідь на питання, за рахунок якого джерела вигідніше здійснити інвестиції, допомагають методи фінансового моделювання.
На практиці найчастіше складається ситуація, коли використання кредитних ресурсів дозволяє істотно скоротити термін досягнення економічного ефекту, тому що акумулювання прибутку для проектів - процес тривалий, а час, як відомо, - гроші. В кінцевому підсумку економія часу призводить до більш швидкого зростання компанії і максимізації прибутку.
На стадії стабілізації потреба в довгострокових позиках може просто не виникати. Для цієї стадії нормальної є структура капіталу, в якій частка позикового капіталу мінімальна.
У період спаду або кризи розробляються плани подальшої діяльності компанії. Як правило, в цей момент обговорюються антикризові заходи або приймається рішення про ліквідацію. Якщо намічений план з виведення компанії з кризи, то на цій стадії погіршуються показники рентабельності, знижується фінансова стійкість. У даній ситуації підприємство влазить в борги і відношення власного капіталу до позикового дуже низько (що і свідчить про кризову ситуацію). Тут більш значущою стає не структура капіталу як така, а тенденції зміни фінансового портфеля і майбутні показники, розраховані на основі плану виходу з кризи.
Хотілося б відзначити, що універсальних критеріїв формування оптимальної структури капіталу немає. Підхід до кожної компанії повинен бути індивідуальним і враховувати як галузеву специфіку бізнесу, так і стадію розвитку підприємства. Те, що характерно для структури капіталу компанії, що спеціалізується, наприклад, на управлінні нерухомістю, не зовсім доречно для фірми зі сфери торгівлі або послуг. У цих компаній різні потреби у власних оборотних коштах і різна фондомісткість. Слід враховувати і такий фактор, як публічність: непублічні компанії з вузьким колом засновників (акціонерів) мобільніші в прийнятті рішень про використання прибутку, що дозволяє їм досить легко варіювати і величину, і структуру капіталу.
Структура капіталу відображає співвідношення позикового і власного капіталів, залучених для фінансування довгострокового розвитку компанії. Від того, наскільки структура оптимізована, залежить успішність реалізації фінансової стратегії компанії в цілому. У свою чергу оптимальне співвідношення позикового і власного капіталів залежить від їх вартості.
У російській діловому середовищі поширена помилка, згідно з яким власний капітал вважається безкоштовним. При цьому забувається очевидний факт: платою за власний капітал є дивіденди, і практично завжди це робить фінансування за рахунок власних коштів найдорожчим.
Як показує світова практика, розвиток тільки за рахунок власних ресурсів (тобто шляхом реінвестування прибутку в компанію) зменшує деякі фінансові ризики в бізнесі, але при цьому сильно знижує швидкість збільшення розміру бізнесу, перш за все виручки. Навпаки, залучення додаткового позикового капіталу при правильній фінансової стратегії і якісному фінансовому менеджменті може різко збільшити доходи власників компанії на їх вкладений капітал. Причина в тому, що збільшення фінансових ресурсів при грамотному управлінні призводить до пропорційного збільшення обсягу продажів і часто чистого прибутку. Особливо це актуально для малих і середніх компаній.
Однак перевантажена позиковими засобами структура капіталу висуває надмірно високі вимоги до його прибутковості, оскільки підвищується ймовірність неплатежів і ростуть ризики для інвестора. Крім того, клієнти і постачальники компанії, помітивши високу частку позикових коштів, можуть почати шукати більш надійних партнерів, що призведе до падіння виручки. З іншого боку, занадто низька частка позикового капіталу означає недовикористання потенційно більш дешевого, ніж власний капітал, джерела фінансування. Така структура призводить до більш високих витрат на капітал і завищеними вимогами до прибутковості майбутніх інвестицій.
Оптимальна структура капіталу являє собою таке відношення власних і позикових джерел при якому забезпечується оптимальне співвідношення між рівнями, тобто максимизируется ринкова вартість підприємства. При оптимізації капіталу необхідно враховувати кожну його частину.
Власний капітал характеризується наступними додатковими моментами:
- Простотою залучення (потрібне рішення власника або без згоди інших господарюючих суб'єктів).
- Високою нормою прибутку на вкладений капітал, тому що не виплачуються відсотки по залученню коштів.
- Низький ризик втрати фінансової стійкості та банкрутства підприємства.
Недоліки власних коштів:
- Обмежений обсяг залучення, тобто неможливо істотно розширити господарську діяльність.
- Не використовується можливість приросту рентабельності власного капіталу за рахунок залучення позикових коштів.
Таким чином, підприємство, що використовує тільки власні кошти має найвищу фінансову стійкість, але обмежені можливості приросту прибутку.
Переваги позикового капіталу:
- Широкі можливості залучення капіталу (при наявності застави або гарантії).
- Збільшення фінансового потенціалу підприємства при необхідності збільшення обсягів господарської діяльності.
- Здатність підвищити рентабельність власного капіталу.
Недоліки позикового капіталу:
- Складність залучення, тому що рішення залежить від інших господарюючих суб'єктів.
- Необхідність застави або гарантій.
- Низька норма рентабельності активів.
- Низька фінансова стійкість підприємства.
Отже, підприємство, що використовує позиковий капітал, має більш високий потенціал і можливість приросту рентабельності власного капіталу. Однак, при цьому втрачається фінансова стійкість.
З повагою Молодий аналітик